ські міністерства мене нічого не обходять. Я признаю як мою вищу владу тільки Начальну Команду У. Г. А. Так він відїхав з нічим. Але по двох днях вернувся назад. На мій запит, чи був у Начальній Команді і чи привіз собі звідти посвідчення, відповів мені, що не міг знайти Начальної Команди. Мені видалась ціла ця справа підозрілою і я зателєфонував до нашого Начального Вожда ґен. Тарнавського, зясував йому цілу справу та просив вказівок, що я маю робити з тим чоловіком. Ґен. Тарнавський відповів мені:
— Викинь його!
Так я й зробив.
За два-три дні зголосилося до мене кількох інших Наддніпрянців. Вони мали призначення помагати нам при зборі провіянтів і йти нам на руку. Я порозділював їх по бриґадах, а одного затримав при корпусі. Ці люди були дуже корисні для нас і облегчували нам нашу роботу.
Я мав незвичайно доброго корпусного інтенданта і оборотних бриґадних інтендантів, так що за час усього мого побуту на Великій Україні не мав я завдяки здібностям та ініціятиві тих людей ніяких труднощів з прохарчуванням корпусу.
Постій в Ушиці використав я на те, щоб переглянути підчинені мені бриґади щодо стану, виряду, узброєння, тощо. При цім перегляді скаржилися мені деякі інтенданти на те, що випік хліба справляє їм деякі труднощі. А саме, ми не мали своїх полевих печей і інтенданти мусіли братися на спосіб. Вони видавали цивільним мешканцям означену скількість муки, а ці мали доставити з неї означену скількість спеченого хліба. Через цю процедуру тратили ми досить багато муки; окрім того такий спосіб випіку хліба був можливий тільки підчас постоїв, а при рухомій війні чи підчас
