на чисту воду. Але полк. Микитка не вірить вже у перемиря і відїжджає під сальвами російських стійок.
У потязі команди армейської ґрупи здаю звіт Начальній Команді і очікую ґен. Кравса, який вертається аж 1. IX. коло год. 2.30“.
Стільки от. Любковіц.
Але, як сказано, у Києві зявилася також Начальна Команда, яка була запрошена на історичне свято офіціяльного вмаршу. Чет. Паліїв писав про те спомини в „Новому Часі“. Хочу навести тут головні дані з цих споминів:
„Ґен. Тарнавський, його шеф штабу полк. Шаманек і вужчий штаб виїхали раннім ранком з Винниці в напрямі Києва.
В переїзді на стації Козятин повитав ґен. Тарнавського сам Головний Отаман Петлюра, який вертався з фронту під Бояркою. Головний Отаман був у дуже пригнобленому настрою. Не дивниця, бо зі сходу наддвигали на лівий беріг Дніпра нові ворожі сили — Армія Денікіна. Ніхто не знав, як вона поставиться до нас. Ані політичний провід, ані Команда Армії не вияснили ще досі цього питання і ця непевність мучила всіх страшенно. Ґен. Тарнавський звернув розмову на цю незвичайно актуальну справу. Гол. Отаман не вмів нічого на це відповісти. На кінець сказав, що негайно поїде до Камянця і скличе раду міністрів, на якій западе рішення в цій справі. Радив покищо не запускатися з Денікінцями в ніякі бої ані ніякі переговори. Після того Гол. Отаман відїхав в напрямі Камянця, а ґен. Тарнавський на Київ.
Потяг Начальної Команди приїхав коло 3 год. пополудні до Києва. На двірці стояв потяг I. Корпусу з його штабом. Штаб ґен. Кравса, він сам і командант
