селеві поведінку незгідну з договором і вказую на те, що ґен. Кравс ще переговорює з ґен. Бредовом та що перед закінченням і приняттям до відома висліду тих переговорів вяже нас одиноко попередня умова. Нате показує мені полк. Штессель письменний наказ ґен. Бредова, яким доручено йому іти вперед аж до двірця. Мені не залишається нічого іншого, як догадуватися, що це одна з точок нового договору, заключеного в міжчасі між ґен. Кравсом і ґен. Бредовом, або сумніватися у віродостойності і любові правди російських старшин. Як обережний вояк роблю те друге і наказую врешті сот. Станимирові спорожнити будинок думи і старатися получитися з рештою своєї бриґади. Однак запізно! Нас підчас нашої розмови окружили непомітно численні денікінські старшини і вояки і нагло заявили нам, що ми „полонені“. З зухвалою чемністю жадають від нас видачі зброї. Щераз надаремно стараюся посередничити. Скреготючи зубами складає бравий курінь зброю. Всякий спротив бувби божевіллям.
На мою просьбу одержую врешті від полк. Штесселя дозвіл вернутися в товаристві одного денікінського капітана і 2-ох українських старшин до ґен. Кравса. Потішаю тих, що залишаються і обіцюю їм скору поміч. В браку якої небудь підводи штигулькаю з трудом безконечними вулицями в напрямку двірця. По дорозі знову задержують нас нові кольони денікінської армії. Коло 12. години в ночі приходжу, майже рівночасно з полк. Штесселем, на особовий двірець. Прошу полк. Микитку зачекати, аж вернеться ґен. Кравс і звертаю йому увагу, що двірець саме обсадив тепер полк. Штессель і що є небезпека обстрілу, а з другої сторони втеча самої команди корпусу нікому не поможе, доки ціла справа не буде виведена
