виправдувався тим, що не мав до розпорядження паровозу.
Аж після появи статті чет. Палієва стало мені ясно, чому ця заповіджена свого часу Урядом У. Н. Р. окрема місія з ґен. Павленком не зявилася аж до 31. VIII. Вона-ж ніколи не була іменована. Її зложили аж після наради міністрів і тому вона спізнилася. Також маю таке скрите підозріння, що Головний Отаман вже 30.VIII., коли він був на фронті під Бояркою, довідався від своїх розвідчиків, що Денікінці є вже на лівім боці Дніпра в найближчій віддалі від Києва. Тому при зустрічі з ґен. Тарнавським у Козятині був такий пригноблений і звідти його упімнення, щоби не входити в ніякі переговори.
Після того ми поїхали разом з ґен. Павленком до Хвастова. Там передав я команду ґрупи полк. Микитці, а сам поїхав з ґен. Павленком до Винниці, щоби особисто здати звіт Начальній Команді.
Після того, як я здав докладний звіт у Начальній Команді, зробив ґен. Павленко засідання делєґації, на яке запросив і мене. Все те, про що я устно поінформував ґен. Павленка, списано протоколярно і цей протокол забрав зі собою ґен. Павленко до Камянця.
У звязку з повище описаним положенням Армії, рішилася Начальна Команда У. Г. А. робити відворот на лінію Житомир — Бердичів — Козятин, отже на ту саму лінію, на якій моя ґрупа стояла 20. VIII.
Начальна Команда постановила дати тут своїм утомленим військам довший відпочинок і держатися передусім дефензивно. Притім Начальна Команда думала, що за цей час всетаки вдасться їй переконати Гол. Ота-
