ложжа для пошести. Зі страшною завзятістю проріджувала вона наші ряди. В поодиноких бриґадах клала нараз сотні людей. Нечисленні лікарі, які вистачали, щоби обслужити здоровля Армії в нормальних часах, впали переважно жертвами свого обовязку. Шпиталів і санітарних уладжень у краю вже не було. Полеві і резервові шпиталі Армії далеко не вистачали — і таки не могли помістити майже повного стану Армії.
Серед таких несприятливих обставин почалася війна Української Армії з Денікіном. Він відтягнув повних 3 корпуси — яких 60.000 людей і кілька дивізій кінноти від своєї головної сили, кинув їх проти Української Армії і врешті — таки не осягнув ціли.
Навпаки! Це помітне ослаблення його головних сил, що стояли у боях з большевиками, дало червоній армії час і нагоду для реорґанізації на велику міру, після чого вона почала в перших днях листопада свій протинаступ. Цей протинаступ змусив Денікіна в початках грудня до втечі і врешті відкинув його на Кавказ та Крим.
У жовтні заняла головна сила ґен. Шілінґа — 2 корпуси і 3—4 дивізії кінноти — зі сходу і полудневого сходу Умань і вдарила після завзятих боїв з ґрупою полк. Удовиченка через Христинівку на Брацлав і Жмеринку. Полк. Удовиченко держався до останнього. Хоробрість його малих сил, що складалися з 1. бриґади У. С. С. і 11 бриґади У. Г. А. та 2.000 людей Тютюника, не могла мірятися з перевагою сил противника і могла заломитися. Середня ґрупа ґен. Шілінґа — слабий корпус, найбільше 10.000 людей побила в половині вересня недалеко Бірзули першу і другу волинську дивізію Армії У. Н. Р., яка після відходу от. Шльоссера на Бершадь заняла його місце і посунулася здовж одеської залізниці аж поза Бірзулу. Ця ґрупа ішла на Жмеринку.
