Отже, неорганізованість селянства з одного боку та протичинність війська з другого й спричинилися до неуспіху аграрного руху селянства на Поділлі. Мали тут велике значіння й відносно квола робота революційних партій через відсутність на Поділлі серйозних сил і важливих пролетарських осередків, та почасти, особливо під кінець руху, „угодівська“ політика де-яких поміщиків, що примушені були де-чим поступитися селянам під натиском обставин. До неуспіху руху на Поділлі спричинилося й те, що не справдилися надії селян на діяльність депутатів, з яких де-які куркулівські представники приїздили з Петербургу не підтримувати дійсно селян, а „усовіщати“ їх.
Нарешті, революцийному рухові на Поділлі багато нашкодила славетна „міцна влада“ — столипинський кулак, що з 1906. р. звалився зі страшною силою на спину збідженого й політично нерозвиненого селянства. Усе це й звело аграрний рух на Поділлі майже на нівець.
Але довго ще пробігають по збуреному в 1905. р. революційному морі окремі хвилі; революційні конвульсії то дужче, то слабше обхоплюють велетня — Подільське селянство. Однак змагання його, не зважаючи на сприятливий для цього економічний ґрунт тодішніх взаємовідносин на селі, не були остільки потужні, щоб тоді вже разом з пролетаріятом всієї держави покінчити з феодальним устроєм царської Росії.
Зате, як і по всій імперії, 1905. рік на Поділлі був генеральною репетицією до 1917. року. Мало пролетаризоване, з нерозвиненою промисловістю Поділля не могло, певна річ, дати для революційного руху Рос. імперії більше за инші провінції. Проте шлях до розбудження селянських мас та класового самоусвідомлення на Поділлі було намічено.
