Тут же на сході зібрано було гроші на газету революційного на пряму. Сход обрав 12 чоловік до „Сільського Комітету“ для представництва у Всеукраїнській Селянській Спілці; з пропозиції Добровольського селяни ухвалили, що комітет цей повинен замінити їм всю без винятку місцеву владу. На прощання Добровольський попередив селян, що уряд їх провокуватиме, щоб викликати в селі колотнечу.
В управителя маєтку агітатори взяли на партійні потреби грошей та й поїхали до Жмеринки, де рух теж досяг кульмінаційного пункту поміж залізничниками.
Тоді ж Станиславчицьким селянам роздано було таку відозву.
„Громадяни! Усього півтора місяці пройшло, як уряд голосно перед усім світом зрікся політики насильства та утиску: він обіцяв усім громадянам вільність слова, друку, спілок та зібрань. Але що ми бачимо в дійсності? Минуло три тижні і зголоднілому й збіднілому селянству, що зажадало „землі й волі“, посилають генерал-ад'ютантів, які замісць хліба дали нагайку, замісць волі, кулю. Коли селяни з метою відстоювати свої інтереси влаштували спілки, то уряд арештував усіх представників спілки, арештував представників робітництва. Усі газети, що правдиво описують, як тяжко жити селянам і робітникам, конфіскують. Збурені таким насильством усі робітники застрайкували, с. т. перестали працювати доти, поки уряд справді дасть усьому народові те, що обіцяв у маніфесті 17. жовтня. Селяни! робітники борються також і за вас, бо вимагають для селян землі. Тому ви повинні їх підтримувати й разом із ними вимагати скликання установчих зборів, на основі загального, рівного, прямого й таємного голосування, що одні тільки можуть заспокоїти й утихомирити нашу збіджену батьківщину. Уряд майже всю Росію оголосив на військовому стані, щоб без усякого суду й права розстрілювати робітників та селян, а тому вимагайте разом з робітниками скасування військового стану, цілковитої амністії, себ-то звільнення всіх людей, що боролися за свободу й добробут усього народу“.
„Що ж вам робити, щоб добитися своїх вимог? Не платіть податків, не приймайте паперових грошей, при всіх розрахунках, виплатах вимагайте грошей золотом, гоніть поліцію й обирайте споміж себе людей для встановлення порядку. Товариші, організуйтеся, себ-то збирайтеся всі разом й улаштовуйте свої справи. Не слухайте брехливих попів, старшин та волосних писарів. Брати селяни не влаштовуйте погромів беззахисної невинної людности“.
„Хай живуть установчі збори!“.
„Хай живе вільність, хай живе загальний політичний страйк“.
Селянський рух 1905/6 р. на Поділлі мав би усі шанси на успіх, коли б не той факт, що його підкреслили в своїй доповіді губернаторові поміщики-члени Проскурівського сільсько-господарського товариства — „на щастя селяни не зрозуміли (цілком) значіння агітаціі“. Коли б селяни добре зрозуміли й збагнули значіння революційної пропаганди, коли б не захоплювалися рожевими надіями на уряд та не „плакали б зі зворушення“, слухаючи царський рескрипт на імя Горемикіна (30-III-1905 р.), а знали йому справжню ціну, то вони могли б довести поміщикам, що є сила, яка годна проказувати закони навіть „основному економічному принципові“ та впливати на „взаємовідносини між попитом та пропозицією праці“. Цієї революційної свідомости, на превеликий жаль, було ще замало в подільського селянства 1905. року.
