Був час у 80–90 роках, коли не можна було перевести найменшої реформи громадсько-політичного характеру, хоча б яка вона була доцільна та корисна. Хай із її корисністю погоджується група найщиріших слуг самодержавства, всеодно друга група царських прислужників, переляканих привидом революції, рішучо стоятиме проти реформи. Відгуком „ліберальних“ реформ Олександрівської епохи був закон про заснування земських та міських самоврядувань. Але завести ці самоврядування перешкоджали на кожному кроці і центральний бюрократичний апарат, що не припускав жадного подиху громадськости, і місцеві помпадури в особі губернаторів, жандармських полковників, предводителів дворянства та инших.
Коли згадану реформу треба було перевести на прикордонному Поділлі, то місцеві охоронці трону й безправного ладу поставилися до неї з великим недовір'ям: адже міністерству внутрішніх справ, окрім загрози революції політичної, завжди ввижалася небезпека революції національної, особливо в таких краях як Поділля, що в мозаїчному складі його населення визначалися такі три погрозливі для царату через свої революційно-сепаратистичні тенденції елементи, як польський, український („мазепинський“) та єврейський. Особливо побоювався тодішній уряд сепаратистичних тенденцій з боку польського населення, переважно польської буржуазії, що її типовими представниками на Поділлі були польські поміщики-дворяни.
Коли питання про заведення на Поділлі земських та міських самоврядувань повстало конкректно, то міністерство внутрішніх справ запитало подільську владу, чи доцільна ця реформа; фактичне ж з'ясування політичної ситуації краю у звязку з майбутньою реформою було доручено, ясна річ, жандармському управлінню. Подільські жандарми цьому намірові завести на Поділлі самоврядування рішучо оперлися, посилаючись у поясняльній записці на небезпеку, що від цього збільшаться сепаратистичні тенденції польського населення: начеб-то російських дворян-поміщиків у краї є мало, а переважна маса польських поміщиків тут сепаратистична, ненавидить царя й мріє про відродження незалежної Польщі. Заведення реформи безумовно зміцнить опозицію, бо на всіх ділових нарадах більшість буде польська, від чого інтереси Росіян у краї будуть загрожені. Вважаючи на це губернський апарат, „погоджуючись“ із думкою, що ця реформа є корисна взагалі для всієї Рос. Імперії , заперечує корисність заведення реформи в даному разі — на Поділлі.
Однак і незалежно від зазначеної реформи Поділля до 1905. р., як і вся кол. Рос. Імперія, поступово революціонізувалося: приводом до заворушень були як постійне збільшення незадоволення старим режимом, так
