заглушило їх цілком. До того часу, як величезний порт Вавау заповнять великі кораблі всіх націй, кров Ізегрімів з Помор'я буде в жилах усіх мешканців Вавау; велике прийдешнє Вавау має північну вовчу назву — Ізегрім.
Той Ізегрім, що запропонував мені свій моторний човен, хотів мені показати найбільшу гордість острова Вавау — його Блакитну Гроту. Ми їхали Вавауським Бджолиним морем так швидко, що зелено-блакитна вода від нашого киля бризкала фонтаном. Яка чудова їзда на неосяжному морі між крикливо-зелених узбережних гір! Неіафу, звідки ми їдемо, лежить у самій середині великого коралового перстеня; там, де цей перстень майже непомітно між високими скелями переривається, відкриваючи прохід у відкрите море, є та велика блакитна Водяна Грота; її ще не цілком досліджено, але я гадаю, що вона, певно, проходить крізь увесь кам'яний перстень і що нею океан котить свої хвилі в замкнуту бухту. Щоб довго не говорити, ця грота гарніша за відому гроту на Капрі і багатіша на світляні нюанси. Але я хочу тепер говорити не про те, а лише про одного кажана, що снував у найтемнішому закутку печери.
— Чи ті кажани тут теж святі? — спитав я пана Ізегріма. — Чи ховаються вони теж, як має вмерти член королівської родини?
82
