— Се люди присилані переважно через приватно-слїдчі аґенції. Всї мають якісь клопоти і жадають помочи, вказівок. Я слухаю їх оповіданя, вони слухають моїх коментарів і… всуваю гонорар до кишенї.
— Отже ви, добродїю, твердите, — говорив я — що, не опускаючи своєї кімнати, можете вияснити справу, котра для инших, хотяй розслїдили всї дані обставини на місци, є темною?
— Так є! Допомагає менї в тім вроджена інтуіція. Від часу до часу лучають ся випадки більше замотані; тодї мушу порушити ся з місця і розслїдити наочно стан річи. Завважалисьте може, що я посїдаю много спеціяльного знаня; користаю з нього при розвязуваню загадок; а се незмірно улегчує справу. Метода дедукційна, вияснена в статї, котра вас так обурила, віддає менї неоцїнені практичні услуги. Обсервація стала ся моєю другою натурою. Ви були здивовані, коли я вам сказав, за нашою першою стрічею, що повертаєте з Афґанїстану, чи не правда?
— Хтось без сумнїву сказав вам?
— Зовсїм нї. Я завважав, що ви вернули з Афґанїстану. Завдяки довгому призвичаєню, мої гадки лучать ся так скоро, що дійшов до заключеня, не здаючи собі справи з посередних звязий, котрі лучили сї мисли. А прецїнь вони істнують. Перебіг мого розумованя був слїдуючий: „Отсе добродїй, маючий тип лїкаря, але рівночасно і вигляд жовнїра. Є се певно лїкар військовий. Вернув доперва з якогось краю під рівником, бо має темну церу, а не є се її звичайна краска, бо руки в кістцї є білі. Зносив тяжкі невигоди, перенїс хоробу, о сїм говорить винужденїле лице і підсинені очи. Крім сього мав зранену лїву руку; є штивна а рухи утруднені. В якім отже краю підрівниковім міг анґлїй-
