Лучила ся менї дуже добра нагода дати йому научку, за сю нестерпну зарозумілість, тим більше, що коли він пописував ся своєю догадливостю не припускав, що буду міг сейчас справдити його слова.
— Скажи менї, мій приятелю — сказав я тоном дуже милим — чим ти властиво займаєш ся?
— Я є післанцем, добродїю — відмовив шорстко.
— Дав я мундур до відчиіценя.
— А чим був ти давнїйше? — спитав я, споглядаючи злобно на Гольмса.
— Підофіциром в легкій піхотї королівської маринарки. Нема відповіли? Моє поважанє добродіям.
Випростувався, підніс руку до чола, уклонив ся по жовнірськи і вийшов.
Признаю ся, що сей новий доказ основности теорій, глошених моїм товаришем, зробив на менї велике вражінє. Моє поважанє для його аналїтичного змислу нечувано змогло ся. Однак не міг я позбути ся підозріня, що все з гори упляновано, щоби мене ошукати, хотяй я сам справдї не знав, в якій ціли мав би се робити?
— Глянув я на нього — скінчив читати лист, а його очи, прибрали мертвий вигляд, мов би непритомний, вказуючи, що блукав далеко гадками.
— В який спосіб ви се відгадали? — запитав я.
— Що відгадав? — сказав щорстко.
