— Що сей чоловік є димісіонованим підофіциром маринарки?
— Не маю часу на дурниці — відмовив нетерпеливо, відтак усьміхнув ся і додав: — даруйте, що я такий шорсткий. Перервалисьте мені думки; але се може і ліпше. Отже ви справді не пізнали, що сей чоловік був підофіциром маринарки?
— Ні, признаю ся.
— А прецїнь лекше було се пізнати, чим вияснити, що мене на се навело. Коли-б хто зажадав від вас, щобисьте доказали, що два рази два є чотири, се прийшло би вам з трудностию, хотяй ви сього певні. Що відносить ся сього чоловіка, то я міг з відси доглянути, що він має на верху руки татуований якір. Се мені відразу запахло морем. Дальше має рухи військові і фаворита пристрижені після регуляміну. Маєте вже маринарку. З поверховности видко, що се чоловік переконаний о своїм значіню і що призвичаєний розказувати. Мусїлисьте зауважати спосіб, в який тримав палицю і вививав нею. А що не дуже молодий, а в лицю посїдає певний вираз гідности, тому се все взявши разом, довело мене до заключеня, що був підофіциром.
— Але се казочне! — закликав я.
— Дуже просте — відмовив Гольмс, хотяй я спостеріг по виразі лиця, що мій подив справив йому задоволене. — Сказав я перед хвилею, що вже нема злочинцїв. Здаєть ся менї, що я ошибнув ся. Перечитайте добродію!
Се кажучи, кинув менї лист через стіл, котрий приніс післанець.
— Що! — закликав я, перебігши лист очима — але се щось страшного!
