— Ми всі часом потребуємо допомоги.
— Ваш друг містер — Шерлок Холмс — чудова людина, сер, — сказав Джонс хрипким голосом. — Він належить до людей, що не знають поразок. Я бачив його в багатьох справах, і не було випадку, щоб він не дав нам цінної поради. У нього мало послідовности в роботі, і инколи він надто хапається з своїми теоріями, але кінець-кінцем я думаю, з нього вийшов би видатний поліцейський офіцер. Сьогодні ранком він прислав мені телеграму, звідки я зрозумів, що він намацав уже ґрунт у справі з Шолто.
Джонс видобув із кешені телеграму й передав її мені. Її було послано з Поплера й складено так: „Приходьте зараз же на Бекер-Стрит. Заждіть, у разі мене не буде. Переслідую вбивців Шолто. Як хочете бути присутнім при кінці, можете взяти участь у нашій нічній експедиції.
— Добре, — сказав я. — Він, значить, знову йде по теплому сліду.
— А, виходить, і він перед тим схибив, — скрикнув з очевидним задоволенням Джонс. — Навіть найкращі з нас иноді помиляються. Напевно, і це даремна тривога, але мій обов'язок, як слуги закону, не впускати з рук ні що-найменшого шансу. А-а, мабуть, це й він.
По сходах гупали чиїсь важкі кроки. Хтось, захекавшись і хропучи, сходив на гору. Двічі чи тричі він спинявся, щоб звести дух, і нарешті, засапавшись, ступив у кімнату. Зверхній огляд його відповідав тому уявленню, що склалося в нас про нього. То була літня людина в матроському вбранні і в бушлаті, защібнутому на всі ґудзики. Спина йому горбилася, коліна підгиналися, дихав він, як типовий астматик. Спираючись на товстелезну дубову палицю, він з напругою піднимав
