плечі, набираючи в легені повітря. Шия й підборіддя були обмотані йому кольоровим шарфом до самого рота, і я бачив лише пару гострих очей під кущавими білими бровами і довгі сірі бурці. В цілому він справляв на мене вражіння поважного моряка, пригніченого віком і злиднями.
— В чім річ, старий? — спитав я.
Він методично, як то роблять старі, повільно перебіг очима по кімнаті.
— Містер Шерлок Холмс тут? — сказав він.
— Ні, але я репрезентую його. Можете передати мені, що вам треба.
— Я прийшов поговорити з ним особисто.
— Та кажу ж я вам, що я репрезентую його. Це, мабуть, у справі баркаса Мордохея Сміса?
— Так. Я знаю, де він. І знаю, де люди, що були на ньому. І знаю де скарби. Я знаю все в цій справі.
— То скажіть мені, а я перекажу йому.
— Я хотів побалакати особисто з ним, — повторив він з сердитою упертістю старої людини.
— Тоді чекайте на нього.
— Ні-ні. Я не можу витрачати цілий день з чиєїсь примхи. Якщо містера Холмса тут нема, нехай він шукає тоді все сам. Вас я не знаю і знати не хочу і не скажу вам жодного слова.
Старий зашкандибав до дверей, але Есілней Джонс заступив йому дорогу.
— Заждіть хвилинку, приятелю, — промовив він. — Ви ж бо знаєте важливі відомості й не повинні уходити. Хочете ви чи ні, а ми затримуємо вас, доки не повернеться наш друг. Старий намагався був вийти, та Есілней Джонс затулив двері своєю широкою спиною, і той мусив визнати даремність своїх спроб.
