і дійсно існує. В кожному разі, якби ви його впіймали, я, думаю, не маю права відмовити вам у побаченні з ним.
— Значить, згода?
— Авжеж. Які там ще у вас побажання?
— Тільки одне — щоб ви пообідали з нами. Обід буде готовий за півгодини. У нас сьогодні — устриці, пара тетерваків і невеличкий вибір вин. Ви, Вотсоне, ніколи не зазначали ще моїх достойностей, як господаря.
Обід пройшов дуже весело. Холмс міг бути надзвичайно інтересним бесідником, коли хотів, і того вечора перевершив самого себе. Він, здавалося, був у стані нервового збудження. Я ніколи не бачив його таким блискучим. Він говорив і про театр, і про ганчарні вироби середньовіччя, і про скрипки Стадиваріюса, і про буддизм на Цейлоні, і про військові кораблі в майбутньому; і з таким знанням діла, ніби-то спеціяльно вивчав ці питання. Чудовий настрій заступив йому місце пригнічености останніх днів. Есільней Джонс, коли не виконував службових обов'язків, показався людиною цілком громадською. Я особисто радів, що ми доходимо щасливого кінця, і був задоволений, бачивши Холмса таким ожвавленим. Підчас обіду ніхто й не натякнув про справу, яка звела нас усіх докупи.
Коли зі столу все було прибрано, Холмс глянув на свого годинника і налляв три склянки опорто.
— Вип'ємо за успіх нашої експедиції! — сказав він. Та час і їхати. Револьвер у вас єсть, Вотсоне?
— Мій старий револьвер у мене в шухляді.
— Раджу вам узяти його. Краще бути готовим до всього. Он, кеб, бачу, вже коло дверей. Я замовив його на пів до сьомої.