— Тут уже, ви розумієте, я нашорошив уха, бо справи мої йшли не гаразд, і зайві двісті фунтів мені не завадили б.
— Розкажіть, прошу, докладніш, — кажу.
— Як ви сами можете бачити, — показує він мені газету, — в Товаристві червоноголових єсть вакансія, і тут подається адресу, куди треба звертатись за подробицями. Наскільки мені відомо, Товариство заснував американський мільйонер Езекія Гопкінс, що вславився своїми чудацтвами. Волосся в нього було зовсім червоне, і він мав симпатію до всіх червоноголових. Помираючи, він заповів, щоб проценти з усіх його незліченних статків ішли виключно на видачу допомоги чоловікам з волоссям такого ж кольору, як і в нього. Я чув, що гроші їм платять величезні, а роботи не вимагають майже ніякої.
— Але, — кажу, — людей, що мають червоне волосся і можуть претендувати на ті гроші — мільйони.
— Не так то вже й багато, як ви думаєте, — відповідає він. — Кандидат має бути лондонцем і дорослою людиною. Небіжчик сам замолоду жив у Лондоні і хотів оддячити своїй батьківщині. До того ж, кажуть, тому, в кого волосся червонувате або руде, нема чого й з'являтися. Треба мати дійсну червону, гарячого, як жар, кольору, голову. Отже, якби ви захотіли, містер Вілсоне, висунути свою кандидатуру, ви підійшли б саме враз. Мабуть, що тільки вам не варт одриватись од роботи з-за якихось там кількох соток фунтів“.
— Ви сами бачите, джентльмени, що моє волосся справжнього червоного кольору, і мені здавалося, що в разі конкурсу навряд чи я мав би конкурентів. Вінсент Сполдінг був настільки обізнаний з цією справою, що міг би стати мені в пригоді й у дальшому, і я загадав йому зачинити на цей день касу і йти зі мною.