Моєї провини тут немає, сер. Я був так прикро вражений його смертю, немов він був мій близький родич. Я відшмагав того маленького чорта грубезною мотузкою, та справа була вже скінчена, і я не міг залагодити її.
— Беріть сигару, — запропонував Холмс, — та ковтніть вина з моєї пляшки, бо ви змокли, як хлющ. Як ви могли думати, що таке мале та слабке створіння візьме гору над містером Шолто й притримає його, поки ви лізтимете по мотузці?
— Ви кажете так, немов були там сами, сер. Річ у тім, що я сподівався знайти кімнату порожню. Я добре знав усі хатні розпорядки, і на той час містер Шолто мусив бути піти вниз вечеряти. Я не буду ховатися. Мені здається, що найкращий захист для мене — це щира правда. Якби то був старий майор, я б не злякався і шибениці й зарізав би його так само не вагаючись, як оце зрізаю кінчик сигари. Але мені надзвичайно прикро подумати, що мене зашлють через молодого Шолто, проти якого я не мав нічого.
— Тепер ви під опікою містера Есільнея Джонса з Скотленд-Ярда. Він везе вас до мене на кватирю, і я попрошу вас розповісти мені всі подробиці. Ви мусите говорити саму правду, бо тоді, мабуть, я можу стати вам у пригоді. Думаю, мені пощастить довести, що отрута діє надто швидко, і ви не були ще в кімнаті, як він уже помер.
— Так воно й було, сер. Ніколи за свого життя я не був такий збентежений, як побачивши лиховісну посмішку на його обличчі та похилену на груди голову, тоді як улазив у вікно. Це страшенно вразило мене, сер, і я не забив Тонгу лише тому, що він утік від мене. Саме тоді він і загубив свою паличку і майже всі стріли.
