Це, певно, і допомогло вам знайти нас, хоч, правду сказати, я не розумію, як ви це зробили. В усякому разі я не ремствую на вас. Але смішна річ, — гірко посміхнувся він, — що я, мавши право на півмільйона грошей, першу половину свого життя перебув на Андаманських островах, будуючи там мол, а другу половину, ймовірно, витрачу на висушування Дартмурських боліт. Я клену день, коли вперше побачив крамаря Ахмета і почув про скарби Агри. Вони завжди завдавали самих-но неприємностей тому, хто володів ними. Ахмета було вбито; майор Шолто мучився й страждав через усе своє життя; для мене це — довічне ув'язнення.
— Чисто сімейна сцена, — зауважив Есільней Джонс, втискуючи своє червоне обличчя й широкі плечі у вузеньку каюту. — Дозвольте налляти з вашої пляшки, Холмсе. Ну, я думаю, ми можемо поздоровити один одного. Шкода, що ми не взяли живцем другого, та вибору не було. Ви таки здорово влучили в нього, Холмсе. А як ловко ми наздогнали їх.
— Добре те, що добре кінчається, — сказав Холмс. — Але я ніяк не думав, що „Аврора“ такий добрий ходак.
— Сміс каже, що швидше за неї нема в Лондоні і що, якби йому допомагали коло машини, ми ніколи б не впіймали їх. Він присягається, до речи, що не знає нічого про норвудські справи.
— І він не бреше, — ствердив Смол. — Я вибрав його баркас, бо й давніш чув, що то найшвидше судно на річці.
Ми нічого не казали йому; тільки добре платили і він мусив забагатіти, якби ми дісталися до „Есмеральди“, що стоїть в Гревесенді і має йти до Бразилії.
— Ну й добре. Коли він не накоїв ніякого лиха, то й ми не покривдимо його.
