мені в шкіру одну з своїх стріл, ніж нидіти в арештантській халупі, тоді як той, хто обікрав мене, розкошує на мої гроші в палацах.
Смол утратив свою стриманість, і вона спливала з нього у вирі слів.
Очі йому горіли ненавистю, а кайдани бряжчали за кожним порухом його рук. Глянувши на нього, я зрозумів, що майор Шолто мав усі підстави жахатися, дізнавшися про звільнення покривдженого ним каторжника.
— Ви забуваєте, що ми нічого не знаємо, — спокійно перепинив йому мову Холмс. — Ми не чули вашої історії і не можемо сказати, наскільки закон буде на вашому боці.
— Вірно, сер. Ви поставилися до мене дуже приязно, хоч це вам я завдячую свої браслети. Ну, та я не сержуся на вас за це. Якщо ви хочете послухати про мої пригоди, я не маю причин ховатися від вас. Те, що я кажу, свідчуся богом, нестеменна правда. Дякую. Поставте склянку коло мене. Я нахилятимусь, як захочу пити.
Сам я з Вустера, народився коло Першора. Думаю, ви ще й тепер знайдете там ціле кубло Смолів. Мені часто кортіло заглянути туди, та, правду казати, я ніколи не користався великою пошаною з боку родини, і навряд чи вони були б дуже задоволені бачити мене. Це все — робучій, богомільний нарід, поважаний від усіх сусідів, незначні фармери, а я завжди був до певної міри бурлака. Нарешті вони позбавилися таки мене. Через дівчину я вплутався в одну історію і мусив був вступити на службу до королеви, що платила