щоб запалити сірника. Обоє сикхи миттю було вже на мені. Один із них схопив мою рушницю й підніс її над моєю головою, а другий приставив мені до горла ніж і заклявся зарізати мене, як тільки я ворухнуся.
Спершу я подумав, що мої хлопці змовилися з повстанцями і що це було початок штурму. Якби брама опинилася в руках у сипаїв, фортеця впала б, і наших жінок і дітей трактували б так, як у Кавнпорі. Мабуть, ви подумаєте, джентлмени, що я похваляюся, але, слово чести, дарма що ніж був коло самого мого горла, я хотів крикнути, нехай востаннє, щоб попередити каравул. Ті, що тримали мене, здавалось, зрозуміли мої думки, бо один із них прошепотів: „Не роби шуму; фортеці ніщо не загрожує; на цьому боці річки нема жодного собаки — повстанця“. Голос його бренів правдою, і я знав, що зними я галас — мене буде рішено. Я читав це в карих очах хлопця. Отже я мовчав, чекаючи, що вони скажуть, чого їм треба.
— Слухай, саїбе, — мовив вищий і лютіший, що звався Абдула-Хан. — Мусиш або бути з нами, або ніколи вже більше не говоритимеш. Справа занадто важлива, і ми не можемо вагатися. Або ти на своєму християнському хресті заприсягаєшся, що будеш наш тілом і душею, або твій труп цієї ж ночи буде кинуто в рів, а ми перейдемо до наших братів-повстанців. Третьої пути немає. Що хочеш: жити чи вмерти? Можемо дати тобі обміркувати це лише три хвилини. Час минає, і ми мусимо закінчити все перед тим, як проходитиме патруль.
— Як я можу рішати? — одповів я. — Ви не сказали, чого ви від мене хочете. Але я тепер же попереджаю вас — коли це йдеться за фортецю, я ні на що не пристану, і ви краще зараз же перерізайте мені горлянку.
