почали вже вибиватися з-під покрівлі. Я зрозумів, що допомагати хазяїнові я не можу і тільки наражу на небезпеку своє життя, коли втручатимусь у цю справу. З того місця, де я стояв, мені видко було сотки отих чорних чортів, що вили й скакали круг пожарища. Декотрі впізнали мене, і пара куль просвистіла коло самої моєї голови. Тоді я кинувся тікати і ввечері був уже під захистом стін Агри. А проте, як виявилось, і там було небезпечно. В місті кишіли люті пагани. Жменя нас губилася у вузьких, покручених вулочках. Отже наш командир перейшов річку, і ми загніздилися в старій фортеці. Не знаю, чи хто з вас чув або читав про цю фортецю — найбільш чудернацьке місце, яке я будь-коли бачив.
Перед нею тече річка, захищаючи її від нападу, але ззаду і з боку єсть сила брам, що коло їх доводилося ввесь час вартувати. Але нас було так мало, що ледве вистачало людей на бастіони та на гармати, і охороняти як слід незлічимі брами не було кому. Ми спромоглися лише організувати постійний караул в центрі форта й мати на варті коло кожних воріт одного білого й двох-трьох тубільців. Мені було доручено доглядати вночі самотньої брами на південно-західньому боці фортеці. Мені підлягали два сикхи, і ми умовилися, що, в разі небезпеки, я маю вистреліти з мушкета, після чого прийде допомога з центральної калавурні.
Третя ніч мого вартування випала темна й вітряна. Сіяв дрібний дощ. Не дуже приємно було стояти коло воріт за такої погоди. Я кілька разів спитувався викликати до розмови сикхів, але надаремно. Коло другої ночі пройшов патруль і на хвилину розважив мій смуток. Бачивши, що з моїми компаньйонами не розбалакаєшся, я видобув люльку і відклав у бік мушкет,
