мене викурити люльку. Білі там ставляться дуже приязно один до одного, чого вони не роблять вдома.
Та мені ніколи не щастило довгий час. Зненацька, цілком несподівано, у нас зчинився бунт. Ще якийсь місяць тому в Індії, здавалося, було тихо й спокійно, немов у Сереї або в Кенті. А за місяць двісті тисяч чорних дияволів наче зірвалися з цепу, і країна обернулась у справжнє пекло. Ви, джентлмени, напевно знаєте про все це більше, ніж я, бо читати я ніколи не любив і знаю лише те, що бачив на власні очі. Наша плантація лежала близько міста, майже на межі з північно-західніми провінціями. Що-ночи небо палало відблисками спалюваних маєтків, а вдень мимо нас проходили невеликі партії европейців з жінками й дітьми, прямуючи до Агри, де стояли найближчі війська. Містер Авель Вайт був людина вперта. Він убгав собі в голову, що чутки про повстання перебільшені і що воно вщухне так само раптово, як і виникло. От він і сидів собі на веранді, п'ючи віскі та палячи сигари, в той час як круг нього все ревло та бурхало. Звичайно, ми тулилися до нього — я і Довсон з жінкою, що був за бухгальтера і завідував господарством. Та одного дня все завалилося. Я зраня поїхав до далекої плантації, і коли повертався ввечері додому, звернув увагу на якусь дивну кучу, що лежала на дні рівчака. Під'їхавши ближче подивитися, що воно таке, я вжахнувся, побачивши жінку Довсонову, порізану на шматки і напівз'їдену шакалами та собаками. Трохи далі на дорозі лежав ниць сам Довсон, мертвий, із спорожнілим револьвером у руці, а круг нього лежали трупи чотирьох сипаїв. Я підострожив коня, майже не тямлячи, що роблю, і в той момент уздрів стовп густого диму над бунгало Авеля Вайта і язики полум'я, що
