Вони лежали там, де він упустив їх, як упав уперше. Скриня була та сама, що стоїть тепер у вас на столі. Ключ висів на срібному ланцюжку, прип'ятому до віка. Ми відчинили її, і світло ліхтаря заграло на самоцвітах такої краси, про яку я лише читав і мріяв, бувши ще хлопцем, у Першорі. Вони просто сліпили нас. Коли наші очі трохи призвичаїлися, ми витягли із скрині чисто всі самоцвіти й склали їм опис. Там було сто сорок три діяманти найчистішої води і в тому числі один, що зветься „Великий Могул“ і вважається за другий у цілому світі. Ми налічили дев'яносто сім дуже гарних смарагдів і сто сімдесят рубінів; правда, деякі з них невеличкі. Було там сорок карбункулів, сто десять сапфірів, шістдесят один агат і сила берилів, оніксів, бірюзи та инших камінців, що тоді їх я й не знав на ймення. Крім того, там лежало коло трьохсот чудових перлин, і штук сорок із них були вправлені в золоту діядему. До речи, коли я відкрив скриню тепер, цієї діядеми в ній не було.
Перелічивши наші скарби, ми поклали їх знову в скриню і понесли показати їх Магометові Сингу, що вартував коло воріт. Там ми урочисто поновили нашу присягу допомагати один одному і не викривати нашої таємниці. Ми умовилися заховати скриню в надійне місце до того часу, доки все не вгамується, а тоді поділити скарби нарівно. Ділити їх зараз же не було рації. Якби такі коштовні самоцвіти знайдено при нас, це тільки викликало б підозру. Отже віднесли скриню в ту залю, де лежав труп, і там, розібравши кілька цегол у мурі, заховали наші скарби. Ми добре занотували місце, а на другий день я накреслив чотири плани — по одному для кожного з нас. Внизу був поставлений знак чотирьох, бо ми заклялися, що кожен робитиме для всіх
