закріплено що-найурочистішою клятьбою, яку будь-коли вимовляли людські уста. Цілу ніч я просидів з атраментом і папером, а ранком були готові обидві мапи, підписані знаком чотирьох — моїм, Абдули, Акбара й Магомета.
Я, певно, надокучаю вам своєю історією, джентлмени, і знаю, що моєму другові містерові Джонсу кортить посадовити мене за ґрати. Отже я буду говорити коротко. Негідник Шолто поїхав до Індії, але звідти не повернувся. Капітан Морстен показував мені його ім'я в спискові пасажирів на одному з почтових пароплавів, що ходив до Англії. Його дядько помер, залишивши йому свій маєток, Шолто кинув військову службу, не посоромившися зрадити п'ять чоловіка. Незабаром до Агри поїхав Морстен. Виявилось, як ми й думали, що скарби зникли. Паскудник вкрав їх, не виконавши жодної з умов, за які ми продали наш секрет. Від того дня починаючи, я жив тільки для помсти. Я думав за неї вдень і мріяв уночі. Вона поглинула всі мої інтереси й прагнення. Втекти, щоб розшукати Шолто і власною рукою перерізати йому горлянку стало за мету мого життя. Навіть знайти скарби Агри було б мені менш приємно, ніж убити Шолто.
До того часу я багато про що мріяв, і жодна з моїх мрій не здійснилася. Та нарешті, по багатьох роках, дійшов і мені ряд. Я казав вам, що розумівся трохи на медицині. Одного дня, коли доктор Сомертон заслаб, каторжники знайшли в лісі маленького андаманця. Він тяжко захорів і ліг у затишному місці чекати смерти. Я почав лікувати його, дарма що він пручався, наче гадюченя, і за два місяці поставив на рівні ноги. Протягом цього часу він так присотався до мене, що не захотів повертатися в ліси і залишився жити коло моєї
