— Отак воно йшло день по день, містер Холмсе, а в суботу завідатель поклав передо мною на столі чотири золоті соверени[1], мовляв — платню за тиждень. Те ж саме було й наступної суботи і ще за тиждень. Що-дня я приходив туди о десятій і сидів до другої. Містер Денкен Рос завітав до мене спершу раз на день, а згодом і зовсім перестав заходити. Що-правда, я не залишав кімнати ні на хвилиночку, бо не знав коли саме він зайде, а платня й умови праці були дуже гарні, і я не хотів ризикувати своєю посадою.
— Так минуло вісім тижнів. Я написав уже і про абатів, і про архітектуру, і про архіреїв, і про Атику і сподівався, що, приклавши ще трохи зусиль, незабаром перейду до літери Б. Паперу я витратив чимало і виповнив своєю писаниною майже цілу полицю. Аж тут справа вся раптом скінчилася.
— Скінчилася?
— Так, сер. І сталося це саме сьогодні ранком. Прийшов я своїм звичаєм на роботу о десятій і бачу, що на дверях висить замок і пришпилено цвяшком клапоть паперу. Ось він, можете прочитати сами, — і він простяг кусок білого кардону, де було написано:
9 ЖОВТНЯ 1890 РОКУ
Ми з Холмсом дивилися то на оголошення, то на збентежене обличчя містера Вілсона, і нарешті комічний бік справи настільки переважив усякі инші міркування, що ми обидва приснули від сміху.
— Не розумію, що тут смішного, — скрикнув наш клієнт, спалахнувши до самого свого червоного волосся. —
- ↑ Соверен — фунт стерлінгів, тоб-то 9 крб. 45 коп. золотою монетою.
