— Ніщо не братиметься на увагу, — попередив мене містер Рос, — ні хороба, ні справи, ані що инше. Мусите бути тут, або позбавляєтесь посади.
— А яку дадуть мені роботу?
— Вам треба буде скопіювати „Британську енциклопедію“. Он на тій полиці лежить перший том. Атрамент, пера й папір — ваші; ми даємо стіл і стілець. Чи могли б ви розпочати роботу завтра?
— Авжеж, — одповідаю.
— Так тоді на все краще, містер Вілсоне, і дозвольте мені ще раз поздоровити вас із поважною посадою, яку вам пощастило одержати.
— Він нахилив голову, показуючи, що розмова скінчена, і я з помічником побрався додому, майже не тямлячись з радощів. Цілий день я обмірковував цю справу і ввечері занепав духом. Вся історія уявлялася мені величезною оманою, мабуть — шахрайством, та тільки мети її я не міг збагнути. Здавалося просто неймовірним, щоб хтось міг залишити таку духовну, або щоб за таку дурницю, як копіювання „Британської енциклопедії“ платили великі гроші. Вінсент Сполдінг старався як умів, щоб розважити мене, та, вкладаючись спати, я поклав одмовитись усього. А в тім, прокинувшись ранком, мені закортіло подивитись, як воно буде. Я купив за пенні пляшку атраменту, гусяче перо, сім аркушів писального паперу і пішов на вулицю Флоти.
На моє здивування й радість, усе було гаразд. Стіл був приготований, і містер Рос чекав уже на мене. Доручивши копіювати словника, починаючи від літери А, він кудись вийшов, але від часу до часу заходив у кімнату перевірити, чи роблю я як слід. О другій годині він попрощався, похвалив за те, що я багато переписав, і, коли я вийшов, зачинив за мною двері.
