— Мені здається, — сказав я, прочитавши звіт, — що слідчий поставився до молодого Мек-Карсі досить суворо. Він — цілком слушно, правда — звертає увагу на таке протиріччя, як кликання батьком сина, коли той мусить бути в Брістолі; підкреслює його небажання переказати подробиці їхньої розмови і з недовірою ставиться до чудного оповідання про останні слова пораненого. Всі ці факти, як він зауважив, промовляють проти сина.
Холмс лагідно посміхнувся і витягся на м'якому дивані.
— І вам, і слідчому нелегко відрізнити серед них такі, що красномовно свідчать на користь його, — сказав він. — Хіба ж ви сами не помічаєте, як непослідовно ви то вважаєте, що він забагато вимишляє, то — навпаки — думаєте, що в нього немає ніякої фантазії. В першому випадку ви приписуєте його вигадливості незвичайно химерну історію про якогось щура, за якого ніби-то згадує старий Мек-Карсі, або про таємничий плащ; в другому, він, по-вашому, не може вимізкувати сущої дрібниці — причини суперечки з батьком, що завоювала б йому симпатії присяжних. Ні, сер, я підходитиму до злочину, припускаючи, що молодий чоловік каже саму правду, і ми побачимо ще, до чого призведе нас така гіпотеза. А тепер я читатиму Петрарку і не вимовлю ні слова з приводу цієї пригоди, аж доки ми не будемо на місці. Ми снідаємо в Свіндоні, тоб-то за двадцять хвилин.
Було коло четвертої вдень, коли ми, проїхавши мальовничою Страудською долиною і через широку Северн-річку, опинилися в гарненькому містечку Росі. На платформі на нас чекав худорлявий, жвавий, з хитруватим виглядом чоловік, що дуже скидався на тхора.
