Не зважаючи на легкий коричневий балахон проти пилу й високі шкіряні черевики, що їх він носив з огляду на сільську місцевість, я відразу ж пізнав у ньому Лестрейда з Скотленд-Ярда. Разом із ним ми поїхали до готелю, де для нас було вже приготовано номер.
— Я замовив екіпаж, — сказав Лестрейд, коли ми сиділи за чаєм. — Я знаю вашу енергійну вдачу і знаю, що ви не заспокоїтесь, доки не побуваєте на місці злочину.
— Дуже вам вдячний, — одповів Холмс. — Тепер мене непокоїть тільки атмосферне тиснення.
— Нічого не розумію, — здивувався Лестрейд.
— Як стоїть барометр? На сушу. Вітру нема, і в небі ні хмаринки. У мене портсигар вщерть повний цигарок, що їх усі треба викурити, а софа тут значно краща за звичайні провінційні меблі. Не думаю, щоб мені довелося скористатися сьогодні екіпажем.
— Ви, напевно, дійшли вже до якогось висновку, прочитавши газети, — поблажливо усміхнувся Лестрейд. Випадок ясний, як небо, і що більше з ним знайомишся, то він стає ясніший. Але ніяк не можна відмовити пані, та ще й такій настирливій. Вона чула про вас і неодмінно хоче знати вашу думку, хоч я й казав їй, що, більш ніж я зробив, ви однаково нічого не зробите. Та це ж її екіпаж на дворі.
Ледве він вимовив останнє слово, як у кімнату вдерлася молода жінка, гарніша за яку мені рідко випадало бачити. Горящі сині очі, напіводкритий рот, розжеврене обличчя — все доводило про крайнє зворушення й обурення, що опанувало її.
— О містер Холмсе! — скрикнула вона, глянувши спершу на нас обох і з властивим жінкам інстинктом кинувшись нарешті до мого друга. — Я така рада, що
