Це був чималий, комфортабельний, двоповерховий будинок під дахівкою, з великими жовтими плямами лишаїв на сірих мурах. Спущені штори й димарі, що не курилися димом, надавали йому вигляд, ніби недавня жахлива подія все ще тяжила над ним. Служниця, на прохання Холмса, показала нам чоботи, які були на її пані в момент смерти, і чоботи сина, але не ті, що він носив тоді. Виміривши обидві пари в семи чи восьми різних напрямках, Холмс попросив провести його на двір, а звідти ми покрученою стежкою пішли до ставка.
Холмс буквально перетворився, ідучи по теплому сліду. Ті, хто бачили лише спокійного, вдумливого мислителя з Бекер-Стріта[1], не впізнали б його. Обличчя йому то розжеврювалося, то хмарилося. Брови витяглися у дві густі, чорні смужки, з-під яких крицевим полиском горіли очі. Він нахилив униз голову, стулив плечі, стиснув губи і жили, наче шворки, напружилися на довгій, мускулястій шиї. Ніздрі йому роздмухувались, як у тварини на полюванні, і ввесь він був так захоплений своєю працею, що або не чув запитань, або відповідав на них коротким, нетерплячим бурчанням. Він мовчки й швидко посувався стежкою, що йшла луками й лісом до Боскомбського ставка. Земля була вогка й багниста, як і скрізь у цій місцевості. На самій стежці й обабіч вирізнялася сила ступнів. Холмс то прискоряв ходу, то спинявся, а раз накидав навіть невеличкого круга. Ми з Лестрейдом ішли слідом за ним, детектив з неуважним і навіть зневажливим виглядом, а я — з цікавістю придивляючись до мого приятеля, бо знав, що кожен рух його був напрямлений до певної мети.
- ↑ Стріт англійською мовою значить „вулиця“.
