оглянув усе навкруги, поблискуючи очима з-під примружених повік. Потім він повільно пройшов далі, тоді повернув назад, спинився проти позичкової каси, двічі чи тричі з силою вдарив своєю паличкою по пішоходу і нарешті постукав у двері. Якийсь добре вдягнений, чисто поголений молодий чоловік зараз же відчинив нам і дуже чемно запросив до хати.
— Спасибі, — подякував Холмс, — я лише хотів потурбувати вас запитанням, як пройти звідси на Стренд.
— Третя вулиця праворуч, а потім четверта ліворуч, відповів помічник, зачиняючи двері.
— Меткий хлопчик, — зауважив Холмс, коли ми йшли назад.
— На мою думку, в цілому Лондоні він цією стороною поступиться тільки трьом, якщо не двом, людям. Я й давніше чув дещо за нього.
— Очевидно, помічник містера Вілсона відограє чималу ролю в цій таємничій історії, — сказав я, — і ви напевне, заходили до контори, щоб подивитися на нього.
— Тільки не на нього.
— А на що ж тоді?
— На коліна його штанів.
— І що ви побачили?
— Те, чого й сподівався.
— А чого ви стукали по пішоходу.
— Тепер не такий час, щоб базікати, любий докторе. Треба спостерігати. Ми ніби вивідачі у ворожому таборі. Про Кобурзький сквер нам уже дещо відомо. Ходім роздивімось, що там ззаду його.
Вулиця, куди ми потрапили, обігнувши ріг самотнього Кобурзького скверу, відрізнялася від нього так, як картина відрізняється від свого відворотного боку.
