То була одна з найголовніших артерій, що перерізувала Сіті з півдня на північ. Дві величезні течії екіпажів, поспішаючи у двох протилежних напрямках, заливали брук, а тротуари чорніли галасливою юрмою пішоходців. Трудно було повірити, що ззаду цих блискучих крамниць і комерційних установ лежить затишний, задхнулий сквер, який ми допіру залишили.
— Давайте глянемо, — промовив Холмс, спинившись на розі і дивлячись вздовж вулиці. — Я хотів би точно запам'ятати порядок будинків. Досконально знати Лондон — моя пристрасть. Оце — контора Мортимера, далі тютюнова крамниця, потім кіоск для продажу газет, ще далі Кобурзька філія міського й околичного банка, вегетаріянський ресторан і каретна майстерня Мек Фарлана.
— Ну, а тепер, докторе, наша робота закінчена. Можна послухати й трохи музики. Вип'ємо по філіжанці кави з сендвічем і рушаймо до царства скрипки. Там — сама тиша, краса та гармонія, і нема ніяких рудих клієнтів, що турбують вас своїми загадками.
Мій приятель страшенно любив музику і сам був не лише гарним скрипалем, але й не аби-яким композитором. Він кілька годин просидів на концерті, цілком віддавшись чарам звуків і ворушачи в лад музики своїми довгими тонкими пальцями. Та я добре знав мінливу вдачу мого друга, що поривала його від крайньої млости до проявів всежерущої енергії, і, дивлячись на Холмса, захопленого грою Сарасате, передбачав прикрі часи, що має зазнати людина, на яку він тоді полював.
— Ви, безумовно, ідете додому, докторе, — сказав він, коли ми виходили з залі.
— Збираюся.
— А в мене є ще деякі справи на кілька годин. Ця історія на Кобурзькому сквері — серйозна річ.
