впровадив нас в обширий льох, загромаджений кошами й здоровезними ящиками.
— Зверху нас тут не вразиш, — зауважив Холмс, підносячи вгору свій ліхтар і оглядаючись навкруги.
— І знизу також, — додав містер Мериведзер, постукавши паличкою по плитах підлоги. — Боже милий! — здивовано скрикнув він, — це звучить так, ніби під нами порожнеча.
— Я мушу просити вас бути трохи спокійнішим, — суворо сказав Холмс. — Через вас наша експедиція може зазнати невдачі. Чи не були б ви ласкаві сісти на один з цих ящиків і не втручатися в нашу роботу?
Пишний містер Мериведзер з виразом образи на обличчі, зіп'явся на кіш, а Холмс, ставши навколішки, почав за допомогою ліхтаря й лупи старанно розглядати шпарки між плитами. За кілька секунд він звівся на ноги і з задоволеним виглядом поклав лупу в кешеню.
— Нам лишається чекати не менш як годину, — зауважив він, — бо навряд чи вони наважаться робити щось, поки не засне містер Вілсон. Але їм не можна гаяти й хвилинки, бо що скоріш скінчать вони своє діло, то більше часу матимуть, щоб дати драла. Ми сидимо оце, як ви, певно, вже й угадали, докторе, в льосі міської філії одного з найбільших лондонських банків. Містер Мериведзер — головний директор її — пояснить вам, чому найбільш одчайдушні лондонські злочинці зацікавилися тепер цим льохом.
— Через наше французьке золото, — прошепотів той. — Нас багато разів попереджали про замах, що готується на нього.
— Ваше французьке золото?
— Авжеж. Кілька місяців тому, щоб підсилити свої ресурси, ми позичили тридцять тисяч наполеондорів
