якийсь притулок для сиріт в Корнуєльсі. Я кілька років уже назирцем ходжу за ним і досі ще не бачив його в очі.
— Сподіваюся, що цієї ночи я матиму приємність познайомити вас із ним, — сказав Холмс. — Я й собі маю обрахуватися з містером Клеєм у одній-двох невеличких справах і згоден із вами, Джонсоне, що він найбільший фахівець своєї професії. Беріть перший кабріолет, а ми з Вотсоном сядемо в другий.
— Всю довгу путь Холмс мовчав, і, відхилившися на спинку кеба[1], мугикав мелодії, що чув того дня на концерті. Проїхавши нескінченним лабіринтом освітлюваних газом вулиць, ми опинилися на вулиці Фарингдона.
— Ось і мета нашої подорожи, — промовив Холмс. — Добродій Мериведзер — директор банку і особисто зацікавлений у цій справі. Я вважав за потрібне взяти з собою й Джонсона. Він не поганий хлопець, хоч і абсолютно дурний у своєму ділі. Зате в нього є й гарні прикмети: він сміливий, як бульдог, і учепистий, як рак коли в'їсться своїми клешнями. Приїхали! Вони чекають уже на нас.
Ми спинилося на тій самій залюдненій вулиці, де були того ранку. Одпустивши кеби, ми під керовництвом містера Мериведзера пройшли вузьким проходом крізь бічні двері, що їх він одчинив нам своїм ключем. За дверима був короткий коридор, а в кінці його масивні залізні ґрати. Одчинивши ґрати і зійшовши з нами кам'яними крученими сходами, містер Мериведзер спинився перед величезними металевими дверима, щоб запалити ліхтар. Потім, пройшовши темним, що дхнув землею, проходом і відчинивши треті двері, директор
- ↑ Кеб — скорочене слово кабріолет
