— Сподіваюся, що наше полювання не обмежиться якимось диким гусем, — похмуро зауважив містер Мериведзер.
— Ви можете цілком покластися на містера Холмса — велично заспокоїв його поліцай. — У нього своя власна метода, мабуть, занадто теоретична і навіть химерна, та він, проте, робить, як справжній детектив[1]. Годі вам сказати, що в двох чи в трьох випадках він був ближче до істини, ніж урядовий розшук.
— О, як так, тоді все гаразд, — шанобливо промовив той. — Шкода тільки, що я пропущу свій робер. За двадцять сім років це перша субота, коли я не гратиму у віст.
— Ви, я думаю, ставитимете сьогодні на кін більше ніж звичайно, — сказав Шерлок Холмс. — Та й гра буде серйозніша. Ваша ставка, містер Мериведзере, дорівнюватиме фунтам щось із тисяч тридцять, а ви, Джонсоне, матимете хлопця, якого давно вже хочете злапати.
— Це — Джон Клей. Убивця, злодій, фальшивник грошей і підроблювач документів, — перебив йому мову Пітер Джонсон. — Він — молода людина, містер Мериведзере, але досконально знається на своєму фахові, і жодному з людських злочинців я не хотів би так накласти наруччя, як йому. То дивний парубок, цей Джон Клей. Його дід був принц крови, і він сам учився в Ітонському коледжі і в Оксфордському університеті. Розум у нього такий же спритний, як і його пальці, і дарма що ми раз-у-раз натрапляємо на сліди його роботи, самого його ніяк не впіймаєш. Сьогодні він краде в Шотляндії, а за тиждень збирає гроші ніби-то на
- ↑ Детектив — розшукач.