— Значить, всі дірки затамовано. А тепер давайте мовчати й чекати.
Як довго тягнувся час! Минула лише година з чвертю, а мені здавалося, що сплила вже ніч і настає світанок. Мої ноги задубіли й обважніли. Нерви напружилися до краю. Слух став такий гострий, що я не тільки виразно чув притишений подих моїх компаньйонів, але й відрізняв важке, глибоке відсапування кремезного Джонса від тонкого, з присвистом, дихання директора банку. Раптом в око мені впало проміння світла.
Спершу то була ніби іскра, що впала на підлогу. Далі вона почала витягатися і обернулась у жовту лінію, а тоді безгучно, несподівано крізь відтулину між плитами, в центрі невеличкого кружала світла, витикнулася біла, майже жіноча, рука. Хвилину, а може й більше, ця рука залишалася понад плитами. Потім вона так само несподівано, як і з'явилася, щезла, і знову в льосі запанувала темрява, прорізувана єдиною тмяною іскрою, що мерехтіла крізь шпарку в підлозі.
Та темно було лише одну мить. Одна з широких білих плит піднялася з одного боку, і з-під низу заблищало світло ліхтаря. Понад отвором вигулькнуло чисто поголене хлоп'яче обличчя, далі — руки, що сперлися на береги відтулини і підтягли вгору все тіло до колін. Ще за хвилину він стояв уже на ногах і тягнув до себе товариша, такого ж гнучкого й маленького на зріст, як і сам, блідого на виду і з копною червоного волосся на голові.
— Нікого! — прошепотів він. — Довбило й лантухи в тебе? Що це!.. Плигай мерщій, Арчи, плигай!
Шерлок Холмс одним стрибком був коло злодія і вхопив його за комір. Другий встигнув упірнути вниз,
