і я чув, як під руками Джонса луснула його блуза. Світло ліхтаря осяло рурку револьвера, та Холмс своєю палицею вчасно вдарив хлопця по руці — і зброя впала додолу.
— Не турбуйтеся, Джоне Клей, — лагідним тоном промовив мій друг. — На цей раз вам не пофортунило.
— Та бачу ж, — цілком спокійно відповів той. — Думаю, що моєму товаришеві пощастило більше, хоч ви й одірвали йому полу.
— Коло дверей на нього чекають троє, — сказав Холмс.
— Невже? Ви, здається, здорово таки впорядили справу. Мушу поздоровити вас.
— Так само, як і я вас, — відповів Холмс. — Ідея про товариство червоноголових дуже нова і діюща.
— Ви незабаром побачите й свого товариша, — додав Джонс. — Він моторніший від мене і стрибає в ями краще, ніж я.
— Прошу не торкатися до мене брудними руками, сказав наш полонянин, коли наруччя клацнули круг його кистей. — Не забувайте, що в моїх жилах тече королівська кров. Будьте ласкаві також, звертаючись до мене, вживати слів „сер“ і „дуже прошу“.
— Чудово, — погодився здивований Джонс, ледве втримуючись од сміху. — Отже, чи не були б ви ласкаві, сер, піднятися сходами, щоб дати нам змогу посадовити вашу високість у кеб і відвезти в поліцію.
— О, це вже значно краще, — незмушено промовив Джон Клей, віддаючи нам виборний поклін, і спокійно вийшов у супроводі інспектора.
— Я просто не знаю, чим може банк віддячити вам, містер Холмсе, — сказав Мериведзер, коли ми були