він иноді вживав, розмовляючи зо мною. Він узяв годинника, зважив на руці, подивився на циферблат, одкрив задню покришку і уважно розглянув механізм, спершу на голе оке, а потім у лупу. Я ледве не розсміявся, коли він з розчарованим виглядом повернув мені його.
— Даних обмаль, — зауважив він. — Годинника нещодавно перечищено, і це позбавило його багатьох промовистих ознак.
— Маєте рацію, — відповів я. — Його перечищали саме перед тим, як посилали мені.
На споді душі я гадав, що мій компаньйон зазнав поразки і намагається виправдати себе нікчемними й смішними доводами. І справді, які ж там промовисті ознаки міг би він знайти нехай і на неперечищеному годинникові?
— А проте, дарма що недостатнє, дослідження моє не зовсім і марне, — зауважив він, задумливо піднісши очі вгору. — Годинник, я думаю, належав вашому старшому братові, що дістав його в спадщину від вашого батька.
— Ви дізналися про це з ініціялів Г. В. на задній покришці?
— Авжеж. Літера В позначає ваше прізвище. Годинникові — років п'ятдесят, ініціялам на ньому — стільки ж, скільки й годинникові. Значить, він належав попередньому поколінню. Дорогоцінні речі звичайно переходять до старшого сина, що здебільшого має таке ім'я, як і батько. Ваш батько, коли не помиляюся, помер уже давно. Отже, годинник цей був у вашого старшого брата.
— Поки-що цілком вірно, — сказав я. — А ще що?