це. Я потрапив на почту цілком несподівано і нікому не казав про це.
— Це ж бо сама простота! — засміявся він з мого здивування. — Така простота, що зайве її й пояснювати. А втім, у даному випадку легко розрізнити спостереження від висновку. Спостереження дає мені змогу бачити трішки червонуватої глини у вас на підошві. Якраз проти Вігморської почтової філії ремонтують тепер брук і накидали землі коло самого входу так, що її ніяк не переступиш. Ґрунт там особливого червоного кольору, і, скільки я знаю, в иншому місці поблизу більше такого немає. Оце вам — спостереження. А решта — то вже висновок.
— А як же ви вгадали про телеграму?
— Сидівши коло вас цілий ранок, я знав, що ви не писали листів. Отже, чого ж були б ви тоді на почті, якби не посилали телеграми? Усуньте всі инші фактори, і те, що залишиться, мусить бути правда.
— В даному разі це безперечно так, — сказав я, розміркувавши трохи. — Як ви й сами кажете, річ дуже проста. Але чи не дозволили б ви виставити ваші теорії на суворіший спиток?
— З охотою. Буду дуже радий узятися до розвязання якої завгодно задачі.
— Ви, я чув, казали, що, користаючись якою-небудь річчю, кожен неминуче залишає на ній печатку своєї індивідуальности, а досвідчений спостерігач легко розшифрує її. Нещодавно до мене перейшов цей годинник. Чи не були б ви ласкаві висловити свою думку що до вдачі та побиту його останнього власника?
Я передав йому годинника, посміхуючись до себе, бо, задача, мені здавалося, була нерозвязувана і мусила провчити його за трохи догматичний тон, якого
