— Що до мене, то я не скажу нічого, — сказав Холмс.
Я й собі нахилив голову, приєднуючись до обіцянки мого друга.
— Гаразд! Тоді все гаразд! — скрикнув Шолто. — Можна почастувати вас шклянкою кіянті, міс Морстен? Або запропонувати токайського. Ні? Тоді, мабуть, ви не заперечуватиме проти тютюну, проти бальзамистих пахощів орієнтального тютюну. Я — людина трохи нервова, і моя люлька мене заспокоює.
Він приклав свічку до кальяну, і дим весело забулькотів у рожевій воді. Ми троє сиділи півколом, витягши вперед голови й спершися підборіддям на руки. В центрі чудний, маленький чоловічок з довгастою, блискучою головою стурбовано попихкував своєю люлькою.
— Мені слід було б дати вам мою адресу ще тоді, як я вперше ввійшов у стосунки з вами, — провадив він далі. — Та я побоювався, що ви не послухаєте й проведете з собою які-небудь неприємні особи. Нарешті я насмілився просити вас завітати до мене, але Вільямс попередньо мусив був подивитись. На Вільямса я цілком покладаюся і дав йому наказа не запрошувати вас, якби ви чимсь не задовольнили його. Даруйте мені таку обачність: я звик до самотности, маю не аби-який смак і не знаю нічого менш естетичного, як поліцай. В мене зроду вже така огида до всякого грубого матеріялізму. Я рідко стикаюся з простим людом і живу, як бачите, в досить елегантському оточенні. Можна сказати, що я опікаю мистецтво. Мистецтво — це моя пристрасть. Ота картина — справдішній Коро, і коли фахівець може ще мати сумнів що до автентичности цього Сальватора Роси, то там уже напевно
