Він підбіг до дверей і постукав своїм особливим способом. Ми бачили, що йому відкрила стара висока жінка, і чули, як вона скрикнула, вздрівши його.
— О, містер Тадеуше, яке щастя, що ви приїхали, сер! Я така рада, що бачу вас, сер!
Її поклики чути було, аж доки вона не зачинила дверей, а тоді голос її перейшов у монотонне дзижчання.
Наш провідник залишив нам ліхтар. Розхитуючи його на всі боки, Холмс пильно вдивлявся в будинок і розглядав кучугури грузу, що валялися скрізь. Я стояв поруч міс Морстен, тримаючи її руку в своїй. Дивна й делікатна річ кохання! До цього дня ми ніколи не бачилися, не замінялися жодним інтимним поглядом або словом, а проте в той непевний час наші руки тяглися одна до одної. Тепер це мене дивує, але тоді здавалося цілком природним, а вона часто казала мені, що тої ночи ніби-то інстинктивно шукала в мене підтримки та захисту.
— Що за чудне місце! — промовила нарешті міс Морстен, оглядаючись навкруги.
— Можна подумати, що сюди виселилися кроти з цілої Англії. Я бачив щось подібне коло Баларета, в таборі шукачів золота.
— Причина однакова, — зауважив Холмс. — Це ж бо наслідки гонитви за скарбами. Не забувайте, що вони шість років поспіль шукали їх. Не диво, що ввесь ґрунт перекопирсано.
На цей момент двері будинку широко розкрилися, звідти вихопився Тадеуш Шолто і з виразом жаху в очах кинувся до нас, простягаючи руки.
— З Бартоломеєм щось трапилося! — згукнув він. — Я більше не можу. Мої нерви не витримають далі!
