бачив, а вона вказує нам, у який спосіб цей джентлмен вийшов. Інспекторе!
— Тут, сер, — обізвався той з коридору.
— Попросіть містера Шольто увійти сюди. Містер Шолто, маю за свій обов'язок повідомити, що що б ви не сказали, кожне ваше слово буде доказом проти вас. Ім'ям королеви арештую вас з підзору в убивстві вашого брата.
— Оттуди! Чи не казав же я вам? — скрикнув бідолашний, сплеснувши руками й поглядаючи то на Холмса, то на мене.
— Не турбуйтеся, містер Шолто, — сказав Холмс, — я, думаю, можу обіцяти, що реабілітую вас.
— Не обіцяйте забагато, містер теоретику, не обіцяйте, — пробурчав детектив. — Можливо, що це буде не так легко, як ви думаєте.
— Я не тільки не реабілітую його, містер Джонсе, ба навіть назову вам ім'я й спишу одного з тих двох, що були в цій кімнаті минулої ночи. Зовуть його, в мене єсть усі підставі гадати так, Джонатан Смол. Він — людина мало освічена, невеличкий на зріст, дуже моторний, без правої ноги і на дерев'яний милиці, трохи стоптаній з унутрішнього боку. На лівому чоботі в нього груба, з квадратним носком підошва з підбитим залізною пластиною підбором. Він — літня людина, із засмаженим обличчям, був колись на каторзі. Ці небагато вказівоз укупі зі шматтями шкіри з його долоні можуть стати вам у пригоді в дальшому. Другий…
— А, там був ще й другий? — насмішкуватим тоном спитав Есільней Джонс, аж ніяк не вражений цією звісткою.
— То — досить інтересна особа, — сказав Холмс, повертаючись на закаблуках. — Маю надію не в довгім часі познайомити вас з ними обома. Одне слово, Вотсоне!