скарби зникли. Це ми також напевне знаємо. Відтоді, як Тадеуш залишив брата, того ніхто не бачив. Ліжко його стоїть незаймане. Тадеуш, очевидно, страшенно стурбований. Поведінка його сказати б, не промовляє за нього. Ви бачите, як сильце поволі обгортає Тадеуша. Лишається тільки зашморгнути його.
— Ви ще не в курсі всіх фактів, — зауважив Холмс. — Оця, я маю всі підстави гадати — отруєна, трісочка була в шкірі на голові вбитого, і слід од неї видно ще й досі. На столі лежала оця написана картка, а коло неї був оцей цікавий інструмент з камінною голівкою. Чи пасують вони до вашої теорії?
— Вони стверджують її як не можна краще, — одповів з гордовитим виглядом гладун. — В домі повно всяких індійських диковин. Тадеуш приніс їх сюди і міг скористатись отруєною тріскою так само, як і кожен инший убивця. Папірець отой — просто фокус. Його покладено сюди, щоб напустити ману. Незрозуміле тільки одне — яким шляхом він утік. А! в стелі єсть отвір…
Не зважаючи на свою ситість, він миттю перебіг драбиною і зник на горищі. Зараз же ми почули його голос. Джонс гукав, що знайшов ляду, яка вела на дах.
— Иноді й він може побачити дещо, — знизав плечима Холмс. — Подеколі й у нього в голові розвиднюється. Найбільш непридобні ті дурні, що мають розум.
— Бачите, — промовив Есільней Джонс, спустившися знов у кімнату, — факти завжди кращі за теорію. Для мене справа цілком ясна. Там єсть ляда на дах, і вона відчинена.
— То я відчинив її.
— Правда? Ви, значить, також бачили її. — Це ніби-то трішки збило його з пантелику. — Ну, та хто б її не