у справі ювілера з-під Бішопсгейта. Правда, ви вказали тоді нам праву стежку, але погодьтесь тепер, що це залежало більше від щастя, ніж од вашого керовництва.
— То були наслідки дуже нескладних міркувань.
— Та годі вже, годі! Не соромтеся! А в чім тут річ? Кепська штука, кепська. Але тут уже самі голі факти, і не може бути ніяких теорій. Як добре вийшло, що мені як на те довелося приїхати в Норвуд в иншій справі. Я був саме в районі, коли нас повідомили про вбивство. Через що ж він, на вашу думку, помер?
— Навряд чи єсть рація бавитися тепер теоріями, — сухо одмовив Холмс.
— Та ні. Ми все ж таки не можемо заперечувати, що подеколи у вас бувають інтересні думки. Боже мій! Двері, я бачу, були зачинені. Скарби, що зникли, коштують півмільйона. А як вікно?
— Теж зачинено, але на підвіконні залишилися сліди ступнів.
— Добре, добре. Коли вікно було зачинене, то ті сліди нічого спільного зо справою не мають. Це — ясно кожному. Його міг просто вдарити грець. Але тоді як же щезнули скарби? А! в мене єсть уже своя теорія. Вона відразу набігла мені на думку. Вийдіть із кімнати, сержанте, і ви, містер Шолто. Ваш друг може лишатися. Як ви гадаєте, Холмсе? Шолто, він сам каже, був у брата минулої ночи. Брата вдарив грець, і Шолто забрав тоді скарби. Як це по-вашому?
— А після того покійник устав і, щоб не застудитися, зачинив на ключ двері.
— Гм. Тут, і дійсно, щось не те… Обміркуймо справу по-простому, як підказує здоровий розум. Цей Тадеуш Шолто був у брата. Між ними була суперечка. Це ми також напевне знаємо. Брат помер, а
