в кімнату, я зараз же почав шукати приладдя, яким отруту введено в організм. Ви бачили, що я знайшов колючку, що її з невеликої відстани ввігнали в череп. Зверніть увагу на те, що частина голови, де стриміла колючка, мусила була приходитись якраз проти отвору в стелі. Тепер подивіться на колючку.
Я обережно взяв її й присунув до ліхтаря. Колючка була чорного кольору, довга й дуже гостра. Війстря її блищало, ніби помащене якоюсь висхлою глеюватою речовиною. Тупий кінець був підрізаний і обточений ножем.
— Хіба ця колючка з англійської рослини? — спитав він.
— Ні, безперечно не з англійської.
— Ну, тепер усі ці дані мають допомогти вам зробити належний висновок. Але ось іде регулярна армія, і допоміжні сили мусять відступити.
Тимчасом важкі кроки гупали вже в коридорі, ставали все чутніші, і не встиг Холмс скінчити своєї фрази, як у кімнату ступив огрядний, показний джентлмен у сірому костюмі, з наллятим кров'ю червоним обличчям, бундючними манірами й маленькими гострими оченятами, що допитливо зиркали з-під обрезклих повік. Слідом за ним ішов поліцейський інспектор у формі і Тадеуш Шолто, який ще й досі тремтів.
— Де тут злочин? — скрикнув він глухим, хрипким голосом. — А, гарненьке діло! А то що за люди? Чого це цілий будинок напханий так, наче кролячий садок?
— Я думаю, ви мусите знати мене, містер Есільней Джонсе, — спокійно сказав Холмс.
— Що? Звичайно, знаю, — прохрипів той. — Ви — містер Шерлок Холмс, теоретик. Пригадую вас. Ніколи не забуду, як ви повчали нас про причини та наслідки