не торкався підлоги, і круглі, як у птаха, глибоко запалі очі блищали задоволенням. Його рухи нагадували мені добре вимуштруваного собаку, що натрапив на слід, і були надзвичайно жваві, меткі й мовчазні. Я не міг не подумати, що з нього вийшов би жахливий злочинець, якби свій розум і енергію він скерував не на захист закону, а проти нього. Нишпорячи скрізь, він увесь час бурмотів щось до себе і нарешті видав радісний крик.
— Нам пощастило, — пояснив він свій ентузіязм. — Тепер нема чого й клопотатися. Номеру першому не повелося і він вступив у креозот. Бачите слід його маленької ноги коло цієї смердячої мішанини. Балцанка десь тріснула, і рідина витекла.
— І що ж з того? — не зрозумів я.
— Ми вже впіймали його. От що. Я знаю собаку, що йтиме цим слідом хоч на край світу. А, ось і офіційні представники закону.
Знизу чути було важкі кроки, гучні голоси і шум надвірних дверей, що відчинялися.
— Раніш як вони ввійдуть сюди, покладіть вашу руку на руку й ногу цього бідного хлопця, — вказав Шерлок на труп. — Що ви почуваєте?
— М'язи тверді, як дерево, — відповів я.
— Правильно. Їх покорчило значно більше, ніж це буває звичайно по смерті. Додайте до цього ще покривлене, як називають старі автори, у сардонічну посмішку обличчя і скажіть мені, який висновок можете ви зробити.
— Смерть від отруїння якимсь надзвичайно міцним рослинним алколоїдом, — відповів я, — якоюсь речовиною на кшталт стрихніну, що викликає правець.
— Така ж гадка спала й мені на думку, скоро я побачив оце скривлене обличчя, і, ледве ступивши
