не тільки нашого друга Тадеуша, а й привратного, і ключницю, і слугу-індуса. Нам дано волю робити що хочемо, але на горі поставлено поліцейського сержанта. Залиште собаку тут і ходім.
Ми прив'язали Тобі до ніжки столу в залі і піднялись на гору. В кімнаті все було так, як і раніш. Тільки центральну фігуру прикрили простиралом. В кутку куняв утомлений сержант.
— Дайте мені вашого годинника, сержанте, — сказав мій компаньон. — Тепер я роззуюся і скину карпетки. Однесіть, прошу, їх і чоботи вниз, Вотсоне. А а пополажу трохи. Умочіть ще мою хустку в креозот. Так, добре. Тепер ходім зо мною на хвилинку на горище.
Ми полізли крізь отвір. Холмс запалив ліхтар і ще раз почав розглядати сліди, що залишилися на поросі.
— Я хотів би, щоб ви звернули особливу увагу на ці сліди, — сказав він. — Чи не помічаєте ви в них чогось незвичайного?
— Вони належать або дитині, або маленькій жінці, — відповів я.
— А крім їхнього розміру? Невже ви не бачите нічого?
— Вони такі ж само, як і всі инші сліди.
— Нічого подібного. Дивіться. Це відбиток правої ноги ось тут. Тепер я залишаю поруч слід моєї правої ноги. В чім полягає основна ріжниця?
— Ваші пальці стулені докупи, а там кожен лежить нарізно.
— Правильно. Оце й єсть головне. Запам'ятайте ж це добре. Тепер, прошу, підійдіть до ляди й понюхайте край дерев'яної рями. Я стоятиму тут, бо в мене в руках хустка, вмочена в креозот.
