театральних ефектів. Все тут зовсім ясно і звичайно. Два офіцери, що вартують коло каторжників, дізнаються якось про заховані скарби. Один англієць, Джонатан Смол на ймення, креслить їм плана. Пригадуєте, ми бачили це ім'я на мапі, що належала капітанові Морстену. Він накреслив того плана, щоб мати пожиток з цього діла для себе й для своїх спільників — „знак чотирьох“, як він трохи драматично називає їхнє товариство. За допомогою цього плану офіцери або один із них знаходить скарб і привозить його в Англію, не виконавши, треба гадати, якихось попередніх умов. Виникає питання, чого це Джонатан Смол не дістав тих скарбів сам. Відповідь ясна. План датований часом, коли Морстен мав що-найщільніші стосунки з каторжниками. Отже Джонатан Смол не дістав скарбів через те, що він і його спільники були тоді каторжниками й не могли звільнитися.
— Але це ж самі гадки.
— Ні, це більше, ніж гадки. Це — єдина гіпотеза, яка відповідає фактам. Подивімось тепер, чи пасує вона до дальшоґо ходу подій. Майор Шолто, радий, що привласнив скарби, кілька років живе собі щасливо й спокійно, доки не одержує з Індії листа, який сповняє його жахом. Що ж то був за лист?
— Повідомлення про те, що люди, яких він покривдив, тепер вийшли на волю.
— Чи втекли. Останнє — більш імовірно, бо він мусив був знати термін їхнього ув'язнення, і звільнення їх не могло б тоді його здивувати. Що ж робить майор Шолто? Він стережеться людини з дерев'яною ногою — білої людини, завважте, — бо одного разу він помилково взяв за свого ворога білого крамаря і навіть стріляв у нього. На мапі лише одне ім'я належить
