білому. Решта — індуси. Звідси ми можемо з певністю сказати, що людина з дерев'яною ногою то й єсть Джонатан Смол. Хіба ж мої метикування здаються вам хибними?
— Ні, вони цілком ясні й послідовні.
— Тепер уявімо себе на місці Джонатана Смола. Розгляньмо становище з його погляду. Він приїздить до Англії з подвійною метою: добутися своїх прав, як він розуміє їх, і помститись над своїм напасником. Він розшукав таки, де живе Шолто, і, вельми можливо, встановив звязок з кимсь, хто мешкав у майора в домі. Там єсть маршалок Лал Рао, якого ми не бачили. Місис Бернстон не дуже похваляє його вдачу. Проте він не міг довідатись, де заховано скарби, бо про це знали тільки майор і старий вірний слуга, що тоді вже помер. Несподівано Смола повідомляють, що майор на божій дорозі. Мало не збезглуздівши від думки, що по смерті Шолто він ніколи не відкриє таємниці схованки скарбів, Смол, обминувши якось сторожу, біжить до вікна кімнати майорової і не йде далі лише тому, що бачить у ній обох синів Шолто. Збожеволівши з люти, він все ж таки вночі закрадається в кімнату покійного, перекидає всі його папери, сподіваючись знайти там хоч які-небудь вказівки що до скарбів, і нарешті залишає на пам'ятку про свою візиту коротенький напис на тій картці. Він, напевно, заздалегідь вирішив, що, вбивши майора, йому треба буде підкреслити, що це не звичайне вбивство, а, на погляд чотирьох спільників, щось подібне до виконання судового вироку. Такі оригінальні міркування часто трапляються в карній практиці і здебільшого допомагають викрити злочинця. Ви згодні з моїми міркуваннями?
—Цілком.
