Поруч із пристанню стояв низенький черепичний домок. На одному з вікон його висіла дошка з написом великими літерами: „Мордохей Сміс“, а нижче: „човни у винаєм, на години й поденно“. Друга об'ява понад дверима сповіщала, що тут можна дістати й паровий баркас, що стверджувала й куча перегорілого вугілля коло пристани.
Шерлок Холмс озирнувся навкруги, і на обличчі йому ліг лиховісний вираз.
— Кепська справа, — промовив він. — Ці хлопці хитріші, ніж я міг сподіватися, і, здається, зовсім замели свої сліди. Боюся, що вони заздалегідь умовилися з хазяїном пристани.
Холмс напрямився до будинку, коли двері його раптом одчинилися і звідти вибіг кучерявий хлопчик років шести, переслідуваний кремезною, червоновидою жінкою з великою губкою в руках.
— Зараз же йди мені митися, Джек! — гримнула вона. — Іди зараз же, чортеня! Ось погуляй: повернеться татко, побачить він, який ти брудний, то матимеш доброго прочухана.
— Ач яке хороше хлопча, — дипломатично сказав Холмс. — Які в нього гарненькі, рожеві щочки, в цього пустуна. Ну, Джек, що ти хотів би мати?
Мале поміркувало хвилиночку.
— Я хотів би мати шилінг, — промовив Джек.
— А чого хотілося б тобі ще більше?
— А ще більше я хотів би мати два шилінги, — дотепно відповів той, не довго думавши.
— Ось тобі! Лови. Чудовий хлопчик, місис Сміт.
— Спасибі вам, сер. Він таки й справді виняткова дитина, тільки часто відриває мене від господарства, а надто коли мій чоловік не буває вдома.