— Так його немає? — збентеженим голосом спитав Холмс. — Ото шкода! А мені неодмінно треба перебалакати з містером Смісом.
— Він поїхав ще вчора вранці, сер, і, правду вам сказати, я начинаю вже непокоїтись. А, мабуть, це з приводу човна, сер? То я можу заступити мого чоловіка.
— Я хотів найняти у вас паровий баркас.
— Що ви кажете? А він саме на ньому й поїхав. Оце мене й турбує, бо я знаю, що вугілля їм вистачить тільки до Вульвіча й назад. Якби він поїхав на човні, я б не турбувалася. Йому часто доводиться їздити аж до Гревесенда, і, коли єсть якісь справи, він лишається там на довший час. Але що він робитиме з паровим баркасом без вугілля?
— Він купить його десь на пристані на низу.
— Міг би купити, та він ніколи цього не робить. Я багато разів чула, як він лаявся на високі ціни на вугілля по пристанях. А головне, мені не подобається той чоловік з дерев'яною ногою. В нього таке неприємне обличчя й така чужоземна вимова. Чого тільки він увесь час тинявся тут?
— Чоловік з дерев'яною ногою? — повторив Холмс, удаючи здивування.
— Так, сер. Людина з обличчям, як у малпи. Він часто заходив до мого чоловіка. Він же й розбудив його позаминулої ночи. Та я скажу більше — мій чоловік чекав на нього, бо запалив машину в баркасі. Одверто скажу вам, сер, не подобається мені вся ця історія.
— Але, люба місис Сміс, — знизав плечима Холмс, — мені здається, ваші побоювання безпідставні. Звідки ви знаєте, що його кликав той з дерев'яною ногою? Я просто не розумію, як ви можете знати це.
